Зародження ринкової економіки. Повсякденне життя населення Західної Європи

 

 

 

Відеопрезентація до уроку № 4 з всесвітньої історії 8 клас за темою “Економіка ранньомодерної доби”, в якій пояснюються терміни мануфактура, капітал, капіталізм і т.п.

В епоху раннього Нового часу почали будувати більше житла, передусім у містах. Залежно від природно-географічних умов і місцевих традицій будинки зводили з дерева чи каменю.

У Середземномор’ї, де майже вирубали ліси, основним будівельним матеріалом стали цегла й камінь. Натомість на півночі Європи, зокрема в країнах Скандинавії, Англії, у лісистих районах Франції та Німеччини, переважало дерев’яне будівництво. Щоб уберегти будинки від пожежі, їх часто зводили на дерев’яному каркасі з глиняним наповненням. Проте й у цих країнах у будівництві дедалі активніше почали застосовувати камінь і цеглу. Дахи вкривали переважно черепицею та ґонтом (покрівельний матеріал із дощечок). Щоправда, траплялися хати, укриті соломою, особливо в селах. Земля в місті коштувала дорого, тому будинки зводили в кілька поверхів. Бідні люди жили в тісноті, а будинки заможних городян, приватні палаци мали багато просторих приміщень. Прикладом нечуваних пишнот першої половини XVI ст. може слугувати маєток родини відомих купців і банкірів Фуггерів в Аугсбурзі. Сільські будинки були простіші й не такі вишукані, як міські. Навіть у заможніших селян дім складався з одного житлового приміщення, що водночас виконувало роль світлиці, спальні й кухні. Приміщення для худоби й різних господарських потреб знаходилися переважно під одним дахом із житловим.

Меблі, як і раніше, розставляли вздовж стін. Головним предметом інтер’єру було ліжко. У будинках заможних людей ліжка були високими, вишуканими. Їх прикрашали скульптурою, різьбленням, над головою розміщували живописні полотна, зокрема образ Богородиці. Таке ліжко мало балдахін або шторки. Важливим елементом інтер’єру була скриня. Часто вона використовувалася не тільки для зберігання речей, а й для сидіння. Традиційно в скрині зберігався посаг нареченої. Шаф для одягу ще не було. Столи й стільці оздоблювали вишуканим декором. На особливу увагу заслуговують кабінети та бібліотеки. Якщо бібліотеки були публічним місцем, де збиралася еліта, проводилися наукові диспути чи поетичні вечори, то кабінети призначалися для усамітнення й індивідуальної роботи. Невеликі кабінети називали студіоло. Уже наприкінці XV ст. в приватних будинках з’являються стелажі й етажерки для книжок. Обстановка в селянському будинку й надалі залишалася дуже бідною й задовольняла тільки найскромніші вимоги. Меблі були грубими й важкими. Як правило, їх виготовляв сам господар звичайними теслярськими інструментами. Матеріалом слугували необроблені дошки, частіше – грубі бруски, а подеколи – цільне дерево, з якого виготовляли скрині. Недоліки селянських меблів намагалися приховати за допомогою різьблення або традиційного розпису по дереву.

Міська забудова в Європі й надалі мала хаотичний характер, тому міста були подібні до нагромаджень будинків і прибудов. Міські вулички були вузькими, звивистими, темними й часто вели в глухий кут. Це призводило до пожеж чи інших лих. Тоді старі квартали зносили, і влада мала змогу розширити місце для подальшої забудови. Види виробництва, пов’язані з брудними чи шкідливими відходами, ринки, бійні, кузні, фарбувальні майстерні тощо розташовували на околиці міста. На центральних вулицях і площах забороняли їздити на возах і торгувати окремими видами товарів. У деяких містах організовували перші громадські сади й парки. Вони не тільки прикрашали їх, а й оздоровлювали жителів. Однак така ситуація була швидше винятком із правил. Майже всюди в Європі міста залишалися брудними. Вимощені вулиці траплялися дуже рідко, а водогін був у небагатьох містах. Воду набирали в річках, криницях і фонтанах, де могли бути мертві кішки, собаки та пацюки. Не було й каналізації. Відходи й нечистоти іноді виливали просто на голови перехожих. Незважаючи на заборону влади, городяни продовжували утримувати в місті худобу. Нерідко на вулицях міста можна було побачити свиней. Однак саме в цей час заможні городяни почали більше дбати про комфорт у своїх оселях. Якщо раніше підлога на першому поверсі була глиняною, то тепер її покривали кам’яними або керамічними плитами, а на другому поверсі – дошками. У будинках дуже багатих людей викладали паркет. В епоху Відродження набув поширення звичай устеляти підлогу першого поверху духмяними квітами влітку й сіном узимку. Прикрашали також стіни, зокрема їх розмальовували за античними зразками. Ще в XV ст. з’явилися шпалери з тканини – оксамиту, шовку, атласу, навіть шкіри, подеколи з позолотою. Однак справжньою сенсацією стала поява паперових шпалер.